Відповідь: Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» (далі — Закон) промисловий зразок визначається як результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Згідно з п. 2.ст. 5 Закону об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

У рекомендаціях ВОІВ зазначено: «у найширшому плані промисловий зразок може бути визначений як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення корисного виробу… Виріб повинен підлягати тиражуванню в промислових масштабах. Звідси пішла і назва «промисловий зразок». Тобто «правова охорона промислових зразків пов'язана виключно із зовнішністю або зовнішнім видом виробів, а не з їх функцією». При цьому промисловий зразок корисного виробу повинен мати зовнішній вигляд, придатний для зорового сприйняття його споживачем. Треба мати на увазі, що загальною метою правової охорони промислових зразків є сприяння розвитку промислового дизайну у виробництві шляхом охорони результатів творчої праці дизайнерів через реєстрацію відповідних промислових зразків. «…Якщо авторське право надає автору право перешкоджати копіюванню твору, то законодавство в галузі промислових зразків надає власнику виключне право перешкоджати використанню зразка в промислових виробах». При цьому власник промислового зразка не має виключних прав на функціональне призначення самого виробу і не може перешкоджати іншим виробникам виготовляти подібні вироби, якщо тільки ці вироби не відтворюють охоронювані промислові зразки. «…Зразки, які визначаються виключно тією функцією, яку повинен виконувати виріб, виключаються з правової охорони». Таким чином, якщо промисловий зразок є єдиним можливим рішенням для передбачуваного функціонального призначення, він не може отримати правової охорони у якості промислового зразка.

Відповідно до чинного законодавства обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Державного реєстру патентів України на промислові зразки (далі — Реєстр), і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу. Тлумачення ознак промислового зразка повинне здійснюватись в межах опису промислового зразка.

Відповідно до законодавства права інтелектуальної власності на промисловий зразок засвідчуються патентом. Патент видається за результатами формальної експертизи заявки на реєстрацію промислового зразка. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

Майновими правами інтелектуальної власності на промисловий зразок, що засвідчуються патентом, є: право на використання промислового зразка, виключне право дозволяти його використання (видавати ліцензії) та перешкоджати неправомірному використанню промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання. Використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання виробу в зазначених цілях. При цьому виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

Крім того, при виборі засобу захисту для розробленого вами виробу медичного призначення радимо взяти до уваги наступну інформацію.

Медичні вироби повинні розроблятись у відповідності з нормативно-технічними документами, зокрема відповідати вимогам національного стандарту України ДСТУ 3627-2005 «Вироби медичні. Розроблення і поставлення на виробництво». Цей стандарт встановлює порядок розробляння, проведення випробування, приймання та поставлення на виробництво зразків нових та модернізованих медичних виробів, а також медичних виробів, виробництво яких освоєно іншими суб'єктами господарювання, та порядок видачі дозволу для їх серійного виробництва, який призначено для застосування суб'єктами господарювання всіх форм власності. Підпункт 6.2.6 національного стандарту України ДСТУ 3627-2005 встановлює, що в процесі приймального технічного випробування визначають відповідність зразків медичних виробів проекту технічних умов та медико-технічним вимогам.

Як вже було зазначено, правова охорона промислових зразків дозволяє захистити лише їх зовнішність або зовнішній вигляд виробів, де вони використовуються, а не їхню функцію та призначення. Враховуючи те, що порядок розробки медичних виробів строго регламентований, а їх зовнішній вигляд пов'язаний виключно з їх функціональним призначенням, варіанти виробів медичного призначення не є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання і вони не можуть отримати правової охорони у якості промислового зразка.

Що стосується державної реєстрації виробів медичного призначення, то у підпункті 6.4.2 стандарту ДСТУ 3627-2005 зазначено, зокрема, що Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення Міністерства охорони здоров'я України видає Свідоцтво про державну реєстрацію медичного виробу, яке надає право його реалізовувати і використовувати в Україні.

Інформація стосовно Порядку державної реєстрації (перереєстрації) виробів медичного призначення, Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення розміщені на офіційному веб-сайті Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення www.dslz.gov.ua.

Запитання: Підприємство А хоче розмістити на підприємстві В замовлення на виготовлення певної кількості унікальної продукції за власними кресленнями. Як захистити документи, що передаються Підприємству В, від розголошення, передавання третім особам? Документи є комерційною таємницею Підприємства А, його власною розробкою, але це право власності не зареєстроване. Як запобігти можливості виготовлення Підприємством В цієї унікальної продукції для третіх осіб?

Відповідь: Можливість встановлення правового режиму комерційної таємниці передбачена ст.ст. 505-508 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та ст.ст. 11, 23 Закону України «Про господарські товариства» (далі — Закон).

Відповідно до ЦК комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з тим видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Згідно із статтею 506 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

При цьому майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначає інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Такою особою може бути як фізична, так і юридична особа, яка здійснює господарську діяльність та має монопольне право на інформацію, яка, з точки зору тієї чи іншої особи, є комерційною таємницею. Такі особи є первинними суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. До вторинних суб'єктів права інтелектуальної власності на комерційну таємницю відносяться фізичні та юридичні особи, яким у зв'язку із службовим становищем або за інших законних підстав відома інформація, що складає комерційну таємницю.

Таким чином, суб'єкт господарської діяльності має право на комерційну таємницю, на визначення складу та обсягу відомостей, що її характеризують, а також право вимагати від працівників, допущених до відомостей, що становлять комерційну таємницю, дотримання встановленого порядку, правил її використання та зберігання.

На відміну від інших об'єктів права інтелектуальної власності, права на які набуваються за відповідною процедурою та за участю державних органів, визнання інформації комерційною таємницею не вимагає державної реєстрації або здійснення інших формальностей.

Положення щодо комерційної таємниці мають бути закріплені у статутних документах, що дає право суб'єкту господарської діяльності вимагати захисту інтересів підприємства в державних та судових органах, включати вимоги про захист конфіденційної інформації в усі види договорів, а також вимагати відшкодування нанесеної шкоди.

Виключне майнове право інтелектуальної власності — дозволяти використання комерційної таємниці — здійснюється, перш за все, шляхом передання права на використання комерційної таємниці на підставі договору та встановлення в ньому заборони на її розголошення третім особам. Використання комерційної таємниці може мати місце лише з дозволу правовласника або уповноваженої законом чи договором особи. Будь-яке використання комерційної таємниці без дозволу зазначених осіб вважається незаконним.

Іншим видом майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю є виключне право правовласника перешкоджати не тільки неправомірному використанню комерційної таємниці, але й її розголошенню або збиранню. Під розголошенням комерційної таємниці слід розуміти ознайомлення з відомостями, що її становлять, інших осіб без згоди її правовласника особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Щодо окремих суб'єктів господарської діяльності, то чинне законодавство містить положення про обов'язок не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про їх діяльність, а саме:

— п. 3 ч. 1 ст. 117 ЦК України покладає такий обов'язок на учасника господарського товариства;

— ст. 11 Закону передбачає, що учасники товариства зобов'язані не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

— згідно з ст. 23 Закону посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.

З правової точки зору, комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції в межах здійснення прав інтелектуальної власності. Саме тому, відповідно до статей 16, 17, 18 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається знаходження протиправним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

У разі вчинення всіх указаних протиправних дій особа, чиї права інтелектуальної власності на комерційну таємницю порушені, має право звернутися до органу державної влади за захистом свої порушених прав та інтересів. Захист прав на комерційну таємницю здійснюється в судовому або адміністративному (Антимонопольний комітет України) порядку.

Відповідно до ст. 162 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, володілець технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність, оскільки вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу іншими особами на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Відповідно до статей 231, 232 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що складають комерційну таємницю, а також її розповсюдження.

Припинення проявів недобросовісної конкуренції в адміністративному порядку, зокрема, може здійснюватись відповідно до ст. 164-3 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі — КпАП), яка передбачає штраф у розмірі від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за отримання, розповсюдження та використання комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. С таття 164-3 КпАП поширюється тільки на посадових осіб, працівників, учасників господарського товариства, тобто суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення визначено фізичну особу (у тому числі службову), а за Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» за порушення комерційної таємниці до адміністративної відповідальності можна притягти і юридичну особу — господарське товариство.

Найбільш розповсюдженим способом захисту прав на комерційну таємницю є пред'явлення позову про відшкодування збитків, завданих розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю. В залежності від характеру порушеного права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути пред'явлені й інші позови: про визнання права на комерційну таємницю, про заборону використання комерційної таємниці особою, що неправомірно нею володіє.