Сергій ЗАГОРОДНІЙ,
голова Ради Авторів ГО «Захист прав творців»
Заст. директора ДО «УААСП» (2000-2007 р.),
м.Київ

Саме під такою назвою 16 липня поточного року пройшов круглий стіл, організований комітетом інтелектуальної власності Національної асоціації адвокатів України разом з Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності НАПрН України, на якому обговорювалися законопроєкти №№5552 — 5552-4: альтернативні нормотворчі ініціативи, як нова редакція Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон №3792-ХІІ) та зміни до низки дотичних законів, при цьому законопроєктами №№5552, 5552-2, 5552-4, на відміну від решти інших, передбачено істотні зміни у тому числі й до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (далі — Закон №2415-VІІІ).
У заході взяли участь, окрім майже двох десятків серйозних доповідачів та експертів, а також чисельної групи слухачів-суб’єктів галузі авторського права і суміжних прав, також три народних депутати — Тарас Тарасенко, Людмила Буймістер, Микита Потураєв. Оскільки масштабні законодавчі зміни завжди відображають ту чи іншу політичну кон’юнктуру, спочатку проаналізуємо, що було сказано саме зазначеними парламентарями.
Першим був виступ Тараса Тара-сенка, який накреслив два проблемних питання — стосовно організацій колективного управління (далі — ОКУ) і Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ), який фактично не створено. Обидва зауваження цілком справедливі, адже проблема викривленої системи колективного управління в Україні не сходить зі шпальт цього журналу вже багато років, і щодо НОІВ, повноваження цього органу передбачені у чотирьох з п’яти досліджуваних законопроєктах як щодо Закону №3792-ХІІ, так і щодо Закону №2415-VІІІ. Тому, питання утворення НОІВ, який мав би виконувати у майбутньому певні функції, зокрема які свого часу покладалися на Держдепар-тамент, а згодом, Держслужбу інтелектуальної власності, є зовсім не риторичним.
Людмила Буймістер серед іншого відмітила, що сьогодення характеризується розвитком креативних індустрій, а це, у свою чергу, потребує захисту контенту, проте культури сплати за контент немає. Тому, в планах зацікавленої групи народних депутатів-ініціаторів обговорюваних законопроєктів є намір вийти на спільний текст законопроєкту і, скоріш за все, це буде №5552(Д), як доопрацьований №5552-4.
Те, що врешті буде готуватися спільний законопроєкт, підтвердив й Микита Потураєв. При цьому, він додав, що координувати цю роботу буде перший віце-спікер, ініціатор законопроєкту №5552-1 Руслан Стефанчук.
Тут важливо зауважити, що робота по підготовці з альтернативних законопроєктів консолідованого тексту буде відбуватися у профільному Комітеті ВР — Комітеті з питань економічного розвитку, головою підкомітету якого з питань розвитку конкуренції та рівних умов для бізнесу (профільного щодо сфери інтелектуальної власності) є Л. Буймістер, автор законопроєкту №5552. А от Р. Стефанчук, не будучи членом цього Комітету ВР, є першим з 63 народних депутатів-підписантів законопроєкту №5552-1, що, на відміну від №5552, істотно відрізняється від законопроєкту №5552-4. І, беручи до уваги, що законопроєкт Р. Стефанчука уособлює консолідовану позицію 15% наявного складу Парламенту, а голова профільного підкомітету ВР Л. Буймістер висловилася на користь урядового законопроєкту, нашим парламентарям слід принципово визначитися, який з законопроєктів буде взятий за основу для підготовки остаточного тексту, спрямованого в сесійну залу для голосування за нього.
Які варіанти вибору базового законопроєкту є найбільш вірогідними?
Це може бути законопроєкт №5552-4. На відміну від №5552-1 та №5552-3, зазначений законопроєкт передбачає внесення змін до Закону №2415-VІІІ, без чого навряд чи є сенс розраховувати на якісні зміни в удосконаленні відносин у зазначеній сфері, що відповідали б сьогоднішнім викликам. Умовно, «сателітним» цьому законопроєкту є №5552 (автор н.д. Л. Буймістер). Експертам ринку діяльності ОКУ зрозуміло, що є хоч і нечисельна, але активна група авторів та виконавців, яка пов’язана з музичними видавцями-засновниками на даний час акредитованих ОКУ, і разом вони підтримають саме такий вибір базового законопроєкту. Цей сегмент правовласників з огляду, що на даному ринку вже «тримає свою синицю в жмені», не зацікавлений у докорінних нормативних змінах. Зайвий раз це підтвердила репліка учасника круглого столу Сергія Хлєбнікова про недоцільність, на його думку, внесення змін до Закону №2415-VІІІ. Не виключається, що на користь вибору за базу №5552-4 можуть проявитися й впливові зовнішні сили… Та, такий перебіг подій, переконаний, не відповідав би інтересам України.
Водночас, важко припустити, що вибір за базу саме законопроєкту №5552-4 влаштує когорту підписантів №5552-1 й близького за змістом №5552-2: разом, 68 народних депутатів. І, оскільки за оцінкою багатьох учасників круглого столу, саме ці законопроєкти, на відміну від інших, виважено пропонують таку новелу Директиви 2019/790/ЄС, як невідчужуване право автора і виконавця на плату, з встановленням відсоткової пропорції розміру такої плати в основних сферах використання творів і зафіксованих виконань, — є усі підстави очікувати, що підтримка законопроєкту №5552-1, як базового, може надійти від широких кіл авторів та виконавців. Тому, на нашу думку, найбільш вірогідним є все ж визначення базовим саме законопроєкту №5552-1.
Та, як вже зазначалося, законопроєкт №5552-1 не охоплює внесення змін до Закону №2415-VІІІ, тому, основна «драма» передбачається у тому, напрацюваннями з питань колективного управління якого з законопроєктів його буде доповнено — №5552-4 (урядового) чи №5552-2 (н.д. Володимира В’ят-ровича та ін.)?
Зрозуміло, що прискіпливий професійний аналіз усіх законопроєктів ще попереду, але дозволимо собі викласти те, що вже публічно висловлене стосовно урядового законопроєкту, у тому числі, в публікаціях цього журналу.
У пояснювальній записці до законопроєкту №5552-4 (далі – пояснювальна записка до з/п) зазначено, що його прийняття «обумовлено необхідністю суттєвого перегляду положень чинного Закону з урахуванням вимог статей 161-192 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом. (…) Крім того, останніми роками в Євросоюзі прийнято нові директиви, положення яких не відображені в Угоді про асоціацію. (…) Зокрема, було прийнято Директиву ЄС 2019/790 (щодо питань авторського права в інформаційному суспільстві). Врегулювати відповідні проблемні питання у сфері авторського права і суміжних прав доцільно з огляду на їх регулювання зазначеними директивами Євросоюзу, враховуючи плани України щодо європейської інтеграції». Додатково, учасник круглого столу від Мінекономіки Олексій Арданов наголосив, що основна ціль урядового законопроєкту, це — імплементація Директив ЄС.
Проте, інші учасники цього заходу звернули увагу, що урядовий законопроєкт, наприклад, передбачаючи майнові права виконавців і виробників фонограм на будь-які види використання їхніх об’єктів права (виконань і фонограм), суперечить передбаченому Угодою про асоціацію (ч.3 ст. 170) непоширенню майнових прав виконавців і виробників фонограм дозволяти-забороняти публічне виконання і публічне сповіщення комерційних фонограм і записаних у них виконань, а закладає лише право на справедливу винагороду за таке використання без дозволу-заборони з боку правовласників (зміст зауваження учасника круглого столу Сергія Ступака); також №5552-4 не імплементував, на відміну від №№5552-1, 5552-2, передбачених Директивою 2019/790/ЄС прав авторів і виконавців на справедливу винагороду за використання їхніх об’єктів права навіть у випадку відчуження майнових прав на ці об’єкти (зміст зауваження учасника круглого столу Юрія Капіци).
Від себе додамо, що тією ж ч.3 ст. 170 Угоди про асоціацію передбачено, що «Сторони (…) забезпечують розподіл цієї винагороди між відповідними виконавцями і виробниками фонограм. Сторони можуть за відсутності угоди між виконавцями і виробниками фонограм визначати умови розподілу винагороди між ними». Оскільки, як справедливо зазначила Л. Буймістер, в Україні допоки «культури сплати за контент немає», у тому числі, немає культури цивілізованих договірних (а не кабально-«налових») відносин, наприклад, між видавцями і авторами або між виробниками фонограм і виконавцями, невипадково в Законі №2415-VІІІ (абз.5 ч.5 ст.12) передбачено окрім «основної» акредитації ОКУ також додаткову акредитацію ОКУ в інтересах слабшої категорії правовласників, чия винагорода збирається акредитованою (основною) ОКУ. Така умова забезпечення розподілу справедливої винагороди була не тільки підтримана міжнародними експертами-учасниками семінарів CDLP 2018-2019 рр., що відбулися у Києві, але й на останньому семінарі ними у фінальному звіті було зроблено додаткові уточнення: «повинна була б надаватись гарантія створення відповідної організації колективного управління… якщо організація однієї з двох категорій правовласників стягнула винагороду за обидві категорії, то організація, котра стягує винагороду повинна була б переказати всю частку, належну організації іншої категорії (після вирахування фактичних та обґрунтованих витрат) для розподілу серед таких правовласників». Але, замість «гарантії», у №5552-4 додаткову акредитацію пропонується просто ліквідувати (абз.9. ч.5. статті 12). Недаремно ж кажуть, що «найефективнішим засобом від головного болю є усічення голови»…
Наведений приклад ігнорування розробниками законопроєкту №5552-4 (Мінекономіки) рекомендацій, наведених у фінальному звіті семінару CLDP-2019, є не випадковим, оскільки були проігноровані майже всі ці рекомендації. Для прикладу, згадаємо лише декілька з них:
«У Рекомендаціях, прийнятих на семінарі з колективного управління, організованому CLDP 2018 року, не було висловлено жодних заперечень — а навпаки, він був гаряче підтриманий стосовно … абзацу … у поточному тексті чинного Закону про ефективне управління. Цей … абзац містить такі положення:
Організація колективного управління може бути акредитована у відповідній сфері, якщо… вона має договори про представництво з подібними іноземними організаціями, договори з іноземними правовласниками…
Експерти, які брали участь у роботі над цим Законом, а також ті, хто представляв різні категорії правовласників, дійшли висновку, що ці положення є обов’язковими для гарантування вибору найбільш підходящої організації на основі об’єктивних та належним чином задокументованих критеріїв». Однак, незважаючи на експертну думку, у законопроєкті пропонується один з чинних критеріїв акредитації, який виражений словами «договори про представництво з аналогічними іноземними організаціями», — виключити: законопроєкт №5552-4 (ч.6 статті 16 змін до Закону №2415-VІІІ).
«Учасники семінару дійшли висновку, що нема потреби у визначеннях та положеннях про … захист шрифтів, …; ці питання слід залишити на розсуд судових органів, як це відбувається у інших країнах». Проте, у пояснювальній записці до з/п «необхідно врегулювати питання охорони шрифтів як творів образотворчого мистецтва або комп’ютерних програм», що й було зроблено: див. законопроєкт №5552-4 (стаття 17 Авторське право на шрифти).
То, чи не проявом зневаги до міжнародних експертів з провідних галузевих інституцій світу й введенням суспільства в оману є наступний фрагмент пояснювальної записки до з/п: «Проєкт Закону був обговорений на міжнародному семінарі з розвитку законодавства у сфері авторського права і суміжних прав (м. Київ, 12-13 вересня 2019 року), проведеному за сприяння Програми розвитку комерційного права (CLDP) Міністерства торгівлі США, за участю представників правовласників, користувачів об’єктів авторського права і суміжних прав, організацій колективного управління майновими правами правовласників, а також міжнародних організацій у сфері об’єктів авторського права і суміжних прав. (…) 08.11.2019 було отримано фінальний текст рекомендацій учасників міжнародного семінару CLDP, також 03.12.2019 отримано фінальний звіт семінару, за результатами розгляду яких Мінекономіки завершило доопрацювання проєкту Закону»?
І, хіба можна погодитися з таким фрагментом пояснювальної записки до з/п, як «У проєкті Закону відсутні положення, що містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією», тоді як, «переступивши через голову» міжвідомчої та за участю представників громадянського суспільства і міжнародних організацій комісії з акредитації ОКУ, пропонується «…Установа за результатами моніторингу діяльності акредитованої організації у разі відповідності акредитованої організації вимогам цього Закону приймає рішення про продовження дії її акредитації, але не більше ніж на один п’ятирічний строк»: законопроєкт №5552-4 (ч.13 статті 16 змін до Закону №2415-VІІІ)?!
Зауважується, що всі наведені недоліки законопроєкту №5552-4 стосуються також й законопроєкту №5552 через еквівалентність наведених нормотворчих пропозицій.
На підставі вищевикладеного, вважаємо, що розробка консолідованого законопроєкту на базі законопроєктів №№5552, 5552-4 чи включення в остаточний текст наведених нормотворчих пропозицій здатні нанести невиправної шкоди широким колам авторів і виконавців та інтеграції України у ЄС.