Про термін «піратство»

Термін «піратство» почали використовувати ще в 15 ст. і називали так людей, які передруковували придбані у видавців книжки. Аналогію з грабуванням використовували лише для того, щоб зробити таких спритників ворогами людства. Проблема для видавця була очевидною, тому що при передрукуванні ціна на книгу була нижчою, це вело до зниження доходу і прибутку для основного видавця, хоча насправді ніхто видавця не грабував. Однак видавці почали звертатися до влади за захистом своїх прибутків, які б зупиняли таке піратство. З цього і почалася історія законів з інтелектуальної власності,

Можна сказати, що «піратство» в інтелектуальній власності існує довше, ніж законодавство в цій сфері і для подолання цієї проблеми і виник інститут інтелектуальної власності, якому вже понад 500 років. Тодішні перші закони як, до речі, і теперішні надавали привілеї для видавців. Ефективність застосованої у законодавстві моделі доволі низька, тому що піратство не вдалося ліквідувати, навіть значно скоротити цей показник. Незважаючи на це, існуюча модель охорони інтелектуальної власності в світі вважається єдиною можливою і міжнародні організації, перш за все ВОІВ, СОТ, які контролюються США та Євросоюзом, зобов’язують усі країни вести жорстку боротьбу з будь-якими порушеннями в сфері інтелектуальної власності. При цьому ігноруються самі причини виникнення порушення цих прав, зокрема, це економічні інтереси приватних осіб.

Інтелектуальна власність, в принципі, означає надання правової монополії для суб’єкта права інтелектуальної власності. Це дозволяє йому встановлювати високі ціни на свою продукцію і вести агресивну політику в пригніченні конкуренції. Для економічної рівноваги в ринкових умовах виникло антимонопольне законодавство. Однак цей інститут працює недостатньо ефективно. Особливо показово виглядає економічна природа проблем з інтелектуальною власністю на прикладах авторського та суміжних прав. Так, країнам з перехідною економікою пропонуються дуже високі ціни на програмне забезпечення (та інші продукти, в яких містяться об’єкти інтелектуальної власності), вони відповідають цінам продукту в розвинених країнах-виробниках. І такі ж ціни пропонуються в тих країнах, де рівень життя значно нижчий. У цих умовах споживач не може придбати такі дорогі товари, так як його ціна не співвідносна з його матеріальним достатком. Тому причиною порушення виключного авторського права є завищення ціни на товари, в яких використовуються права інтелектуальної власності. Це веде до масового порушення (копіювання), адже будь-яке програмне забезпечення нині можна отримати через Інтернет.

 Незважаючи на те, що власники самі часто-густо виставляють товари в Інтернеті і встановлюють завищені ціни, потім вони вимагають забезпечення дотримання своїх прав на законодавчому рівні в країнах з слабкою політичною волею, не бажаючи слідувати принципу міжнародного приватного права, яке передбачає звернення правовласників до суду. У захисті своїх приватних прав вони надають перевагу використанню державних органів виконавчої влади за рахунок місцевих платників податків, а міжнародні організації, якими вони керують, лобіюють інтереси правовласників, аби змусити владу контролювати і ліквідовувати порушення прав інтелектуальної власності, які правовласники самі і провокують. Як приклад, можна навести позицію Microsoft. Компанія вважає, що порушеннями в сфері авторського права мають займатися правоохоронні органи, а Microsoft – роз’ясненнями переваг використання ліцензійного продукту, тобто рекламою свого продукту. Вони вважають, що корені піратства мають психологічні основи: високий рівень культури суспільства відповідає низькому рівню піратства. Позиція компанії показує повне нерозуміння природи порушення виключного права та ігнорування міжнародного приватного права і національного законодавства: будь-яке порушення має бути доказане в судовому порядку за позовом компанії або її представника в суді. По суті, Microsoft, як і більшість інших компаній, вимагає забезпечення своїх прав не законом, а беззаконням. Правоохоронні органи не повинні застосовувати будь-які дії, доки провину не буде доказано в суді. Основні порушення прав інтелектуальної власності повинні і можуть ліквідувати самі правовласники. Для цього вони мають перейти до диференційованої цінової стратегії, враховуючи рівень життя в тому чи іншому регіоні. А частину своїх прибутків витрачати на забезпечення своїх економічних інтересів, створюючи прості, доступні інструменти для споживача і сплачуючи податки за реалізацію своїх товарів і послуг в країні де йде реалізація.

Термін «піратство» інтелектуальної власності широко використовується не лише в ЗМІ й деяких офіційних документах, а й серед професіоналів цієї сфери, що дещо дивує. Його використання показує нерозуміння або ігнорування суті порушення права інтелектуальної власності. Порушення законодавства про інтелектуальну власність не є розкраданням інтелектуальної власності шляхом крадіжки, шахрайства, розбою, оскільки порушники не заволодівають безоплатно майном правовласника і не позбавляють його виключного права на об'єкти інтелектуальної власності. Непоодинокі факти, що ті чи інші особи можуть неправомірно використовувати об'єкт інтелектуальної власності, які втілені у товарі, при цьому правомірно і з виплатою винагороди придбані. Інша справа, що цими діями заподіяна матеріальна шкода, а іноді і моральний збиток правовласнику. Однак лише суд, розглянувши позов, може визнати ту чи іншу особу порушником закону.

Термін «піратство» відсутнє в цивільному і кримінальному законодавстві більшості країн. Тому, на перший погляд, виглядає доволі дивним його повсякчасне використання міжнародними державними і недержавними організаціями (наприклад, на порталі ВОІВ, СОТ). Насадження уявлення про піратство інтелектуальної власності здійснює Міжнародна федерація виробників фонограм (IFPI), створена картелями цих виробників для боротьби з музичним піратством, що прямо заявлено в їхніх статутних документах як ціль. Аналогічною діяльністю займаються й інші організації, створені картелями виробників. Наприклад, комп’ютерних програм BSA. Особливо слід відмітити IIPА, яка окрім іншого, за дорученням уряду США готує претензії до країн, які, на її думку, порушують права американських правовласників.

Так, в цьому році IIPА підготувала звіт, за яким у лютому 2015 року уряд США оприлюднив вимоги до уряду України: «…Уряд України повинен продемонструвати прогрес в трьох сферах:

1.    Організації колективного управління (ОКУ) – роялті (авторська винагорода) наразі збирається неправомірними (злочинними) ОКУ від імені правовласників без будь-яких доказів про те, що винагорода сплачуться правовласникам.

2.    Піратство в мережі Інтернет – Україна стала «притулком» для піратів, слугуючи також глобальною базою для користувачів.

3.    Ліцензування програмного забезпечення – невідома кількість міністерств і урядових агенцій використовують неліцензійне (піратське) програмне забезпечення».

Перш за все дивує, що без судового розгляду і слідства деякі ОКУ визнані злочинними, без будь-яких доказів Україну назвали «притулком» для піратів; а пункт 3 зовсім голослівний.

Отже, причина широкого використання терміну «піратства» і відповідна розгорнута антипіратська діяльність полягає в тому, що економічно розвинені країни застосовують будь-які методи, аби змусити інші країни без суду і слідства викорінювати порушення прав інтелектуальної власності без заяви правовласника. Тобто перетворити право інтелектуальної власності з приватного в публічне. Усе вище сказане означає, що використання терміну «піратство» не є правомірним і вводить в оману суспільство і державу у відношенні суті порушення і забезпечення прав інтелектуальної власності й в кінці-кінців є інструментом для маніпуляцій суспільною свідомістю. 

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь