Рішення в системі інтелектуальної власності мають ставати відкритими.

Петр Антонович Боровик, патентний повірений України

У Державній службі інтелектуальної власності України відбулася зустріч з нещодавно призначеною головою Аллою Жаріновою

Зустріч анонсувалася як круглий стіл для обговорення діяльності Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України та, зокрема, публікації її рішень і можливості вільного доступу до матеріалів, які розглядалися Палатою.

Голова служби запропонувала створити робочі групи для збору та формування пропозицій для покращення роботи служби, Укрпатенту та внесення змін до законодавства. Всі присутні сприйняли ці пропозиції дуже позитивно. Це й зрозуміло: значна частина професійного середовища з  оптимізмом поставилися до призначення пані Жарінової головою служби..Особливо тому, що калейдоскоп призначень керівників в системі інтелектуальної власності за останні роки просто вражав своєю абсурдністю.

На посадах керівників з’являлися люди, які може й були професіоналами в банківській справі, девелопменті чи в здатності швидко рахувати та розподіляти гроші, але в галузі ІВ ці люди не мали ані знань, ані досвіду.

Вони намагалися налагодити якесь спілкування з практикуючими спеціалістами, однак все це виглядало дуже сумно. А ще сумніше було спостерігати за фахівцями служби та Укрпатенту, які в таких умовах намагалися виконувати свою роботу. За таких обставин будь-яка професійна дискусія практично втрачала сенс.

Сьогодні ситуація змінилася на більш обнадійливу.

Подальша дискусія круглого столу виявилась доволі цікавою. Говорили про необхідність збільшити прозорість роботи Апеляційної палати. Було цікаво дізнатися, як фахово та прозоро організована робота у відомстві Іспанії та OHIM. Якщо коротко, то там всі документи, які стосуються будь якої заявки чи зареєстрованого знаку, повністю оцифровані і процеси абсолютно прозорі. [AB1]

Згодом, дискусія стосовно роботи Апеляційної палати перейшла до обговорення добре відомих товарних знаків, а саме  дивних рішень Апеляційної плати про визнання деяких знаків такими. Думки розділилися. Одні експерти вважають, що рішення Апеляційної палати відповідно до закону про публічну інформацію мають публікуватися, а матеріали її розгляду мають стати частиною документів?? (чим замінити) заявки та бути доступними будь-якій третій особі. Інші застерігають від розголошення конфіденційної інформації. Як приклад конфіденційності наводилися відомості про вартість рекламних послуг. Це виглядає дивно, оскільки знак стає відомим широкому колу споживачів, а Апеляційна палата розглядає докази відомості знака. Одним з доказів є рекламування товару. Але ж ознаками відомості є не витрати на рекламні послуги, а саме обсяги рекламування, тобто повідомлений споживачам масив інформації щодо товару, маркованого знаком.

Можливо, прибічники втаємничення роботи Апеляційної палати думають про щось інше, ніж про захист конфіденційної інформації.

В країні відбулися та відбуваються події, які змушують подивитися на проблему прозорості роботи Апеляційної палати та й системи в цілому. Не з позицій проблем застосування законодавства щодо публічної інформації чи надуманої конфіденційності, а з позиції суспільних інтересів.

Навряд чи могла система інтелектуальної власності бути виключенням в загальній системі корупції та брехні, яка називала себе владою.

Роками вона працювала значною мірою як сімейний бізнес голови департаменту.

Зокрема Апеляційною палатою було прийнято низку дуже дивних рішень. Менш ніж за місяць після подачі заявки, видавалися охоронні документи, в той час, як інші заявки могли розглядатися роками. Суспільству нахабно брехали, коли звільняли фахівців, виправдовуючи це потребою в кризовому менеджменті, а насправді намагалися ліквідувати експертизу як таку.

Спеціалісти, які виступали відкрито, втрачали роботу. Повіреним які відкрито виступили проти таких дій, погрожували «проблемами». Ті, з практикуючих на ринку послуг спеціалістів, кого наблизили до керівництва системою, вважали, а, можливо, дехто ще й продовжує вважати, що роблять вдалий бізнес. Усі інші мовчали або жартували між собою, усвідомлюючи безперспективність або навіть небезпечність будь-яких спроб щось змінити.

Результатом такого стану речей стала деградація та фактичний занепад системи. І це стосується всієї системи в цілому – як державного, так і приватного секторів.

Спрощено цей процес може бути відображений наступним чином:

Патентні повірені подають в Укрпатент сумнівні за змістом і гарні за формою заявки, не набуваючи реального досвіду, втрачаючи кваліфікацію, а інколи й власну гідність.

Державна служба, посилаючись на чинне законодавство, яке давно застаріло, видає відповідні таким заявкам охоронні документи.

Обидві сторони такими діями фактично знищують авторитет патентної системи України, як потужного засобу стимулювання творчої активності, як в очах інвесторів так і в очах суспільства в цілому. Діючі такими методами професійне середовище висококваліфікованих спеціалістів перетворилося на звичайних заробітчан.

Одні створюють проблеми, інші їх вирішують, а суспільство вимушене платити обом.

Кількість спеціалістів, зайнятих в сфері інтелектуальної власності, включаючи державний і приватний сектори, є невеликою. Все професійне середовище в галузі ІВ за чисельністю можна порівняти з населенням невеликого провінційного містечка. Особливість таких містечок полягає в тому, що практично всі мешканці  знають одне одного і  знають все про всіх.

Інформація про те, що «питання можна вирішити», про вартість таких рішень а також, щодо того, хто може посприяти їх вирішенню, швидко розповсюджувалась і ставала відомою.

Наприклад, в минулому році повірені, що подали апеляційні заперечення, почали отримувати дзвінки від особи, яка не працювала в системі служби ІВ, з пропозицією вирішити питання. Довести щось у такому випадку в юридичній площині майже неможливо. Та і навряд чи потрібно сьогодні це робити..

Українське суспільство показало всьому світу в 2014 році, що воно більше не терпітиме систему тотальної корупції і брехні. Професійне середовище в галузі ІВ для суспільства не є винятком і має продемонструвати своє прагнення до змін. Будемо відвертими: не всі бажають відмовлятися від старих схем та способів вирішення проблем, а фактично – інструментів для заробляння грошей.

Кроки мають бути зроблені як з боку приватного сектора, так і з боку державної служби.

Це довгий шлях хоча б тому, що це – проблема еволюції цінностей та етичних норм, які змінюються повільно. Тому питання прозорості в роботі служби –це лише перший крок, який необхідно зробити в найкоротші терміни. Керівництво служби має показати суспільству щось більш значуще, ніж незрозумілі щорічні звіти про збільшення кількості виданих охоронних документів та поданих заявок.

Ми всі є учасниками цих процесів, і ті, хто «вирішував питання», і ті, хто за це «дякував», і ті, хто про це знав і мовчав, і ті, хто не знав, бо не хотів знати. Тому не варто нікого звинувачувати, комусь ображатися – потрібно діяти.

Найкраще організувати процес таким чином, щоб такі пропозиції та «схеми» просто не могли виникати в майбутньому. І питання щодо роботи Апеляційної палати – це лише невелика частина існуючих в роботі системи проблем, які мають бути вирішені найближчим часом.

Отже, дискусії щодо публічності інформації, чи її конфіденційності можуть відбуватися, але є на сьогодні другорядними.

Певно, що мають бути змінені або розроблені нові сучасні нормативні документи, а заявники попереджені, що інформація, яку вони надають може бути опублікована.

Часи змінилися, і «Карфаген утаємниченості» щодо прийняття рішень в системі ІВ має бути зруйновано. І рішення стосовно прозорості роботи Апеляційної палати – це лише перший, конче необхідний крок, але далеко не останній.

 

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь