Позиція групи РПР «Культура» щодо законопроекту № 4461

На розгляд Верховної Ради народним депутатом України Є.Ю. Рибчинським поданий законопроект № 4461 від 18.04.2016 р. «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо діяльності організацій колективного управління», з приводу якого маємо висловити таку позицію: Вважаємо, що цей законопроект жодним чином не спрямований на ефективну реорганізацію системи колективного управління майновими авторськими та суміжними правами, яка склалася в Україні і є недосконалою, а також не сприятиме досягненню мети із забезпечення прозорості в діяльності організацій колективного управління (далі ― «ОКУ»), розроблення прозорого механізму збору, розподілу та виплати винагороди, як це передбачалося «Планом пріоритетних дій Уряду на 2016 рік», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2016 р. № 418-р.

А ще, попри твердження автора, він не тільки не наближається, а навпаки, дуже далеко відходить від завдань імплементації положень Директиви 2014/26/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 26 лютого 2014 р. «Про колективне управління авторським та суміжними правами та мульти-територіальне ліцензування прав на музичні твори з метою онлайн використання на внутрішньому ринку» (далі ― «Директиви ЄС про колективне управління»).

Законопроект пропонує шлях досягнення названої мети через передачу взагалі всіх повноважень з управління майновими правами до однієї єдиної організації колективного управління (мега-ОКУ і монополії), не розрізняючи при цьому ані категорій правовласників (авторів і володарів суміжних прав, які мають дещо різні інтереси), ані специфіки і, відповідно, вимог щодо сфер (видів) використання об'єктів інтелектуальної власності, ані процедур узгодження між собою інтересів правовласників і користувачів; а також не враховує необхідність відповідних механізмів контролю (нагляду) за своєю діяльністю та накладання санкцій при некоректних діях чи зловживаннях. Цей законопроект ігнорує також багато інших суттєвих правових норм, на яких базується ефективність інституту захисту інтелектуальної власності. Автор свідомо вводить в оману, що пропонований ним шлях нібито відповідає сучасним світовим практикам і стандартам, адже одна ОКУ в державі ― це ви няток із світової практики (таких держав не більше 2%, тобто на рівні похибки, й виправдовується лише тим, що вони або малонаселені, або мають централізований недемократичний устрій).

Серед ключових аспектів невідповідності положень законопроекту заявленій меті, зазначимо такі: – якщо він набуде чинності, у стані правової невизначеності опиниться право правовласників здійснювати управління своїми майновими правами особисто (пряме управління), що спотворює головний засадничий принцип виникнення і функціонування інституту колективного управління, а саме – організацій, які дозволяють правовласникам отримувати винагороду (тільки) за такі випадки використання, коли в останніх відсутня можливість здійснювати контроль чи правозастосування самостійно (...тобто це суперечить пп. 2 і 16 преамбули до Директиви ЄС про колективне управління); 2 – нівелюватиметься право правовласника вільно обирати ОКУ чи здійснювати управління майновими правами через свого повіреного (...суперечить пп. 6, 15 і 19 преамбули до Директиви ЄС про колективне управління); – призведе до примусового, що обмежує конкуренцію, колективного управління майновими правами в усіх сферах використання об'єктів інтелектуальної власності і, що постійно генеруватиме конфлікти, до нестійкого поєднання інтересів усіх категорій суб'єктів авторських і суміжних прав ― якщо вже ОКУ єдина, незалежно від її намагання (якщо воно буде) підвищити свою спроможність здійснювати таке управління якісно й за високими стандартами (здатності враховувати певну специфіку у сферах використання і відносинах між тими чи іншими користувачами), щоб забезпечити однаковий захист прав та однакове поводження з усіма правовласниками, й, зокрема, справедливий розподіл роялті (...суперечить пп. 1, 6 і 20 преамбули до Директиви ЄС про колективне управління); – зігноруються справедливі, збалансовані та недискримінаційні критерії членства і прийняття рішень, оскільки вже від початку утворення згаданої мега-ОКУ ці принципи спотворюються; зокрема деякі категорії правовласників взагалі залишаються без представництва у її керівних органах (...суперечить пп. 14, 20 і 22 преамбули та статті 6(3) і статті 8(11) основної частини Директиви ЄС про колективне управління).

Неприйнятним вважаємо також обрання Державної організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі ― ДО «УААСП») в якості засновника згаданої мега-ОКУ. Від часу своєї передостанньої трансформації (з 2000 до 2015 року ця юридична особа перебувала в організаційно-правовій формі державного підприємства) ДО «УААСП» має стійку негативну репутацію. По-перше, це є наслідком, багаторічної невизначеності її статусу й правоспроможності (діяльність цієї організації не відповідала чинним нормам Закону України «Про авторське право і суміжні права»), що не заважало їй перевищувати «притягнуті за вуха» права як стосовно суб'єктів прав, так і щодо видів використання об'єктів інтелектуальної власності. По-друге, це є наслідком скоєних керівництвом численних зловживань і порушень у сфері інтелектуальної власності, які призвели до нехтування договірними зобов'язаннями і багатомільйонних втрат авторської винагороди. Тобто ця багаторічна тяганина з роздержавлення одіозної структури «УААСП», намагання привести її діяльність у відповідність зі сферою приватного права чомусь(?!) завершується алогічним та брутальним кроком до захоплення всіє сфери майнових прав групою осіб, які зараз опинилися в її керівництві (включаючи незмінного очільника авторських рад Юрія Рибчинського, батька автора законопроекту), та одержання цими особами монополії на збір і розподіл роялті, що належить тисячам правовласників. Інтереси цих правовласників сьогодні обслуговують автономні суб'єкти приватного права (інші ОКУ), не всі з яких можуть пред'явити суспільству такий красномовний послужний список зловживань.

Ми тут не бачимо жодного натяку на доречність і врахування думки фахової спільноти щодо обґрунтованості такого кроку. Слід зазначити, ми не єдині, хто вважає, що утворення такої єдиної мега-ОКУ, котра здійснюватиме колективне управління на розширеній основі для всіх груп правовласників (авторів, виконавців, продюсерів, видавців), суперечить міжнародній практиці й створить значні перепони для впровадження ефективної, прозорої та сталої системи колективного 3 управління в Україні. «Замість того, щоб усунути нинішній хаос з 19+ ОКУ, це знову призведе до поганого функціонування системи колективного управління, оскільки прямує до протилежної крайності.» ― стверджують керівники найбільш авторитетних світових авторсько-правових організацій: Генеральний директор CISAC Гаді Орон, Генеральний директор GESAC Веронік Десброссес, Генеральний директор ICMP Коко Кремона і Виконавчий директор IFPI Френсіс Мур. Їх стурбованість підтримує й Єврокомісар з торгівлі Сесілія Мальмстрьом, яка зазначає: «Наслідком буде монопольна система колективного управління, що фундаментально суперечитиме міжнародним стандартам і стандартам ЄС у цій галузі.». Окрім того, майже всі нормотворчі новели законопроекту викликають певні зауваження. Вони або містять недоліки у формулюванні, або вбачаються необґрунтованими (непослідовними), або взагалі є неприйнятними з юридичної точки зору. Ось лише декілька прикладів: – є невдалим визначення «авторам, виконавцям, правовласникам та іншим правоволодарям»; по-перше, тому що введення у правове поле окремого терміну «правоволодар», тотожного терміну «правовласник», поставить значне коло законодавчо врегульованих питань (включно з Митним кодексом) під сумнів; по-друге, воно забирає від перелічених першими («авторів та виконавців») невід'ємну від них спроможність (іпостась) бути саме правовласниками; по-третє, вводить іще якихось таємничих осіб, бо всі, услід, зазвичай, за виконавцями, власники суміжних прав згідно законопроекту підпадають лишень під останнє визначення; тобто це не їх (виробників/продюсерів і видавців) мають на увазі; водночас, є сталі для міжнародної практики терміни – чому б ними не користуватися(?), не зрозуміло; (До речі, визначення інших термінів також викликають суттєві нарікання). – все, що автор законопроекту так наполегливо заявляв у пояснювальній записці стосовно встановлення ефективного державного нагляду (контролю) за діяльністю ОКУ, насправді абсолютно не відображене в самому тексті ― повноваження Установи і відповідні процедури їхнього здійснення відсутні у змінах до частини 2 статті 4 (що також суперечить п. 50 преамбули до Директиви ЄС про колективне управління); – через вилучення статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права», правовласники позбавляються винагороди за приватне копіювання об’єктів авторського права й суміжних прав («за чисті носії»), оскільки із законодавчого поля зникає «механізм» таких відрахувань, а саме: визначення суб’єктів платежу ― виробників та (або) імпортерів обладнання й матеріальних носіїв (які не є користувачами зазначених об’єктів, тому ніде більше не враховуватимуться); яким повинен бути розмір цих відрахувань (хто має право його встановлювати); обов'язок надавати ОКУ відповідну супровідну інформацію; порядок розподілу й виплати отриманих відрахувань між правовласниками (яким суб’єктам і яку частку); а також випадки звільнення від сплати цих відрахувань; (Некоректно виглядатиме й посилання на відсутні норми, яке залишається без змін у статті 25 чинного закону.) – суперечливим вбачається визначення, що згадана мега-ОКУ може відмовитися обслуговувати окремі сфери колективного управління, про що йдеться у частині третій статті 46, коли в першій частині цієї ж статті зазначається, що «В Україні діє єдина організація колективного управління, ...»; до того ж, такий припис (ч.3) може викликати 4 певну неузгодженість його тлумачення, оскільки будь-який орган ОКУ, здійснюючи діяльність організації, спочатку керується нормами чинного законодавства, а потім вже внутрішніми рішеннями, які не повинні йти першим урозріз, та мають цим нормам повністю відповідати й не перевищувати повноваження; – правової визначеності бракує й терміну «невизначена винагорода», який не супроводжується поясненням, що ж мається на увазі; а це логічно було б зробити, оскільки в чинному законодавстві він ніде не зустрічається і взагалі не є уживаним; проте дивує, чому автор законопроекту оминає таке поняття як «дохід від прав», одним із джерел якого є надходження від інвестування доходів від прав, визначення порядку використання яких якраз і повинно було увійти до компетенції загальних зборів; – не можна погодитись і зі штучно створеним поглинанням системою розширеного колективного ліцензування режиму обов'язкового колективного управління правами, оскільки річ тут не в тім, щоб одним словом виключити якусь сферу використання об’єктів авторських та суміжних прав із переліку – стосовно яких правовласнику дозволяється відкликати свої права (до того ж, чому це стосується лише однієї сфери [збору «за чисті носії»], а як же інші?), а в тому, що до них вже не можна буде застосувати відмінні вимоги (критерії) та регламент діяльності; (Слід звернути увагу, що кількісне співвідношення – яка сфера за якою формою – мало би бути на користь обов'язкової). – цілком неприйнятним є припис, що встановлює необов'язковість мати аудиторський висновок при оприлюдненні щорічного звіту про діяльність мега-ОКУ (...пункт 10 частини першої статті 49), ― проте, згідно статті 22(4) Директиви ЄС про колективне управління, проведення аудиту є обов'язковим (одною або навіть декількома особами) і повинно бути опубліковане в повному обсязі; а також проходження аудиту ― це є майже єдиний засіб контролю за діяльністю виконавчих (адміністративних) органів ОКУ з боку загальних зборів її членів, що зазначається у статті 8(8) Директиви ЄС про колективне управління. Виходячи з наведеного, вважаємо, що вести мову про доопрацювання цього тексту законопроекту (його «лікування»), і в першому, і, тим більше, в другому читанні ― неможливо. Причини такі… По-перше, у своєму нормальному, повноцінному вигляді його зміст має бути разів у чотири-п'ять більшим, щоб дозволити належним чином відобразити всю необхідну специфіку. По-друге, доречно (за європейською практикою) винести його як окремий нормативно-правовий акт, який стосується тільки сфери колективного управління (що якраз не завдасть шкоди, не перевантажуючи структуру й логіку закону «Про авторське право і суміжні права»).

До того ж, проект такого Закону України «Про колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав» у відповідної спільноти є майже розробленим; він потребує не більше 2-3 місяців додаткового редагування (за результатами обговорення з фахівцями з питань інтелектуальної власності й практиками аудіовізуального сектору та з урахуванням думки представників користувачів) і узгодження остаточного варіанту з Мінекономрозвитку. Зокрема, йдеться про значну кількість принципових правових норм, яких цей законопроект не врахував і які можуть взагалі лишитися неврегульованими, оскільки структурно вже цього зробити буде неможливо, а саме (вибірково): – про економічні засади діяльності ОКУ, зокрема, обов'язку вести окремо облік будь-яких власних активів та коштів, що мають різні джерела походження чи різне 5 призначення; у який спосіб ОКУ мають право використовувати нерозподілені й незапитані кошти та встановлення, окрім іншого, обов'язку використовувати їх відособленим і самостійним чином з культурною, соціальною і (або) навчальною метою в інтересах правовласників та (або) культурно-мистецької і творчої спільноти вцілому (визначення граничного рівня часток цих призначень); – потребують правової визначеності й порядки збору, розподілу та виплати винагороди (окремі статті), як наприклад: повинні бути встановлені частки відрахувань суб’єктам авторського права і суміжних прав за тими сферами (видами) використання, які здійснюються в примусовому (обов'язкове управління) чи бездоговірному (розширене управління) порядку; відображені інші питання щодо розподілу винагороди, які мають ґрунтуватися на рівноправ'ї та пропорційності; а також сформульовані вимоги до своєчасності здійснення виплат; – бракує визначення чіткої процедури належного (наполегливого, в т.ч. публічними засобами) розшуку та ідентифікації правовласників, (що є особливо актуальним для сфери розширеного колективного управління, відтак, включення до публічних звітів відповідної інформації про причини виникнення такої ситуації), і через який термін винагорода, що була зібрана і не розподілена, визнається незапитаною і використовується відповідно до загальних правил використання такої винагороди, не завдаючи при цьому шкоди праву правовласників витребувати такі кошти в ОКУ відповідно до норм законодавства щодо позовної давності; – не встановлюється, що загальні збори членів ОКУ мають право: визначати загальну політику утримання із доходів (а не тільки із сум зібраної винагороди) коштів, необхідних для покриття обґрунтованих і документально підтверджених витрат, пов’язаних з виконанням функцій організації колективного управління та з культурною, соціальною і (або) навчальною метою; визначати загальну інвестиційну політику (вимоги до забезпечення ліквідності, ефективності, управління ризиками та усунення конфліктів інтересів) щодо доходів від прав і надходжень, отриманих від інвестування цих доходів; – існує необхідність встановити об'єктивніший порядок визначення тарифів, який має керуватися прозорими й недискримінаційними критеріями, передбачати відкритість до проведення добросовісних переговорів за участю як правовласників, так і користувачів; водночас звертаємо увагу на відсутність єдності у термінології ― доцільно застосовувати щось одне, або «тарифи», або «ставки» (на наш погляд, перше більш доречне); – не відображені стосунки з користувачами, немає визначення самого поняття «користувач» та (в окремій статті чи навіть главі) їх прав і обов'язків, зокрема: на укладання договору з ОКУ й одержання інформації на свої запити (і чи треба за останнє платити); щодо їхньої участі у визначенні розміру винагороди (тарифів) та умов, на яких видаються дозволи на використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав; встановлення граничних термінів виплат і надання користувачем точних відомостей про використання творів (з урахуванням особливостей структури даних цих повідомлень щодо окремих сфер використання та їхньої відповідності галузевим стандартам), а також, які засоби передачі інформації мають бути застосовані; 6 – слід надати членам ОКУ право вимагати, щоб один або декілька незалежних експертів (аудиторів) виконали перевірку (ревізію) її діяльності, якщо під такою вимогою є підписи як мінімум 10% повноправних членів; – також у законопроекті відсутні можливості для правовласників вільно здійснювати право надання ліцензій на некомерційне використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, і обов'язки ОКУ забезпечувати їм таку можливість. Крім того, у законопроекті мають міститися статті щодо: порядку вилучення прав з управління організації колективного управління; прав правовласників у взаємовідносинах з ОКУ, у тому числі, які не є її членами (включаючи чіткий перелік інформації, яку вони повинні отримувати); утворення і повноваження органу, який здійснює наглядову функцію; обов'язків та звітності осіб, що керують діяльністю ОКУ; структури і строків оприлюднення щорічного звіту; порядку розгляду скарг і вирішення конфліктів, які мають бути доступні для здійснення всіма сторонами; санкцій для випадків недотримання зобов'язань за договорами і (або) чинного законодавства тощо.

З урахуванням цих обставин, вважаємо за доцільне відкликати законопроект № 4461 та запропонувати Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України звернутися до Кабінету міністрів України (або Мінекономрозвитку) щодо подання названого вище галузевого проекту Закону «Про колективне управління... » або ініціювати його підготовку в інший спосіб (створити робочу групу). У контексті цього розгляду окремо слід зазначити, що мета реформування інституту колективного управління ― впорядкувати повноваження у сферах (видах) використання прав і в категоріях правовласників та скоротити кількість ОКУ (які, зрозуміло, не всі пройшли б «переатестацію»...) ― почала спотворюватись у деяких недостатньо опрацьованих завданнях схваленої Урядом «Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні» (розпорядження КМУ від 1 червня 2016 р. № 402-р), куди, на жаль, закралася непослідовність (нижчі пункти суперечать вищим). Тому, скоріш за все, є потреба всім учасникам суспільного діалогу наполягати на внесені до цієї Концепції відповідних змін також.

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь